Слушать

Акция #яНеБоюсьПомирати призвана напомнить о том, что война продолжается

14 июля 2016 - 16:58
FacebookTwitterGoogle+
Инициатором акции является командир взвода 122-го батальона 81-й десантно-штурмовой бригады Маси Найем

#яНеБоюсьПомирати – флешмоб против замалчивания смертей в АТО, в рамках которого люди в соцсетях публикуют истории бойцов и их родственников. Подробнее об акции рассказывает ее инициатор Маси Найем.  

Ирина Сампан: Расскажите, что вы имели ввиду под эти хэштегом на самом деле?

Маси Найем: Я хотел, чтобы люди больше обращали внимание на то, что творится на войне, чтобы их внимание было не праздным. Я хотел бы, чтобы люди передали атмосферу, когда человек, зная, что на какой-то позиции погиб его товарищ, все равно туда приходит каждый день.

Весь мир делает вид, что война есть и ничего с ней не поделаешь. Нужно обратить внимание на то, что каждый умерший человек – не просто потеря, это целое поколение покалеченных. Нужно возвращаться во времена, когда мы знали, что такое мир и у нас не было ненависти ко всем и ко всему.

Ирина Сампан: Журналисты восприняли эту акцию так, словно Генштаб не озвучивает фамилии погибших бойцов. Это не так? Это просто озвученные истории людей для общего понимания ситуации на фронте?

Маси Найем: Я думаю, что и эта мысль имеет право на жизнь. Часто о погибших узнают от тех, кто в этот момент был рядом. Сам Генштаб об этом не говорит. Может, они не хотят, чтобы родственникам погибших звонили из «ДНР» и «ЛНР», но я думаю, что об этом стоит говорить.

Ирина Сампан: Я знаю, что вы сейчас стоите в районе Авдеевской промзоны. Есть свежие новости?

Маси Найем: По характеру действий боевиков становится понятно, что у них проходит ротация. Сейчас у нас на порядок меньше потерь, но они все равно есть.

oleksiy_godzenko.jpg

Алексей Годзенко // «Громадське радио»
Алексей Годзенко

Боец 17-го батальона 57-й отдельной мотопехотной бригады с позывным «Годзилла» Дмитрий Годзенко погиб под Зайцевым за день до того, как их подразделение должны были вывести из зоны боевых действий. Подробнее об этом рассказывает сын погибшего Дмитрия Годзенко Алексей Годзенко.

Анастасия Багалика: Как вы относитесь к тому, что люди хотят знать больше о тех, кто служит и гибнет на передовой?

Алексей Годзенко: З одного боку, добре, що страх смерті залишається у людей на рівні інстинкту. З іншого боку, ніхто з тих, що воюють в АТО, не боїться вмерти.

Мій батько пішов на війну, щоб не воювали його діти.

Загинула людина. Штаб про це знає, бійці про це знають. Надалі про це потрібно сповіщати тих, хто цією інформацією зможе правильно розпорядитися.

Після загибелі мого батька мені подзвонив його командир Чехов. Я повідомив про це свою мати і свого брата, проте не розповідав про це його матері, адже їй вже 80 років і потрібно, щоб перший час поряд з нею хтось знаходився. Коли ця інформація дійшла до штабу АТО, я попросив їх не розголошувати цю інформацію протягом двох днів.

Анастасия Багалика: Часто журналисты озвучивают информацию о смерти человека, когда об этом не знают даже его родственники. С другой стороны, миллионы людей считают, что, не озвучивая имена погибших сразу, Генштаб манипулирует цифрами.

Алексей Годзенко: Цю інформацію потрібно уважно обробляти. Коли почалась війна, в нас не було навіть школи військової журналістики. Зараз ми вчимося на своїх помилках. Звичайно, рідні не мають дізнаватись про смерть близької людини зі ЗМІ. Можливо, для цього варто створити окремий департамент у Міністерстві оборони.

Ирина Сампан: Цим мають займатися воєнкомати, за якими закріплені бійці. Вони ж допомагають з похованням бійця. Як ви вважаєте, ця акція допоможе активізувати тему?

Алексей Годзенко: Якщо цю акцію підтримають ЗМІ – так.

Ирина Сампан: Ваш батько був військовослужбовцем у ЗСУ. Після його смерті у вас є якесь забезпечення від держави?

Алексей Годзенко: Незабаром від держави мають надійти 690 тисяч.

Ирина Сампан: А скільки вже пройшло часу?

Алексей Годзенко: Він загинув 31 березня. Ми контролюємо це питання і гроші дійсно скоро прийдуть. Багато в чому нам допомагають у військоматі. Сьогодні я зробив «корочку» члена родини загиблого своїй бабусі – мамі загиблого. Це дає певні пільги – зокрема, нижчу на 50% комуналку. Такий документ ми також зробили моїй матері. Певну допомогу отримує мій брат, я хіба що їжджу у транспорті безкоштовно. В оформленні допомоги нам допомогла волонтерка Аліна. Проблема в тому, що при оформлені документів ти стикаєшся з бюрократією. Потрібно спрощувати систему, можливо, заводити електронні картотеки.

Если Вы обнаружили ошибку, выделите ее и нажмите Ctrl + Enter.