На войне все проще и серьезнее, – журналист, поэт и солдат Микола Байдюк

06 декабря 2015 - 20:33 262
Facebook Twitter Google+
«На войне нет пафоса. Никто не кричит "Слава Украине!" и не поет гимн. Люди просто делают свое дело», – рассказал Микола Байдюк

Микола Байдюк – журналист, родом из Луганска. В Киев переехал 7 лет назад, а в августе этого года был мобилизован и ушел служить. Сейчас он – наводчик танка 72-ой гвардейской механизированной Красноградско-Киевской бригады.

«Громадському радіо» Николай Байдюк рассказал, как война отразилась на его творчестве.

Алексей Бурлаков: Что война для писателя?

Микола Байдюк: Я думаю, насамперед для будь-якої людини війна – це велике горе, тому що це трагедія, коли одна людина змушена вбивати іншу. Часто невідомо, з яких причин. Тут не тільки письменника, а будь-яку людину зачіпає. Хоча, ви знаєте, перебуваючи тут, в нібито мирному Києві, думаєш про війну і уявляєш собі одну картину. Коли перебуваєш там, розумієш, що все зовсім по-іншому. Там все набагато простіше. І водночас серйозніше. Те що, показують по телевізору і відбувається там – дві великі різниці.

Алексей Бурлаков: Почему в «нібито мирному» Киеве?

Микола Байдюк: Тому що так чи інакше, вся Україна зараз переживає цю війну.

Мария Завьялова: Ви сказали, що світи тут і на сході України дуже відрізняються. Чим саме?

Микола Байдюк: Там зовсім немає пафосу. Коли я навчався в військовому навчальному центрі в Десні, ми співали гімн, кричали «Слава Україні!», а там ніхто нічого не кричить, і гімну не співає. Не тому, що не патріоти, а тому що вони роблять свою справу, і їм це не потрібно.

Алексей Бурлаков: Свое творчество как-то там вы проявляете?

Микола Байдюк: Коли я працював на радіо, мені було важче в творчому плані, важче писати, ніж коли потрапив туди. Там відчуваєш, що небо ближче, і людина, перебуваючи в екстремальних ситуаціях відчуває якраз ніби відпорну силу творчості, силу щось писати. Як правило, це поезія. Я давно не писав, а там почав і перекладати активно.

Коли людина скована жахом і страхом, звичайно, до творчості вже не доходить. Там має бути певний зазор якоїсь впевненості. Якщо ти знаєш, що принаймні живий і нічого не загрожує, ти можеш писати.

Мария Завьялова: Когда вы только приехали в зону боевых действий и спустя некоторое время, которое там провели – отличаются ваши ощущения?

Микола Байдюк: Так, звичайно. Коли туди приїжджаєш, ти побоюєшся. Плюс – відчуття страху підігрівають спеціально, ті хлопці старожили. А потім ти розумієш, що не так все страшно. Ти звикаєш. Чорний гумор там побутує дуже. Напевно, це переборювання страху. Людина, яка сміється зі страшних речей, вона намагається не боятися, сама перебороти свій страх.

Алексей Бурлаков: Мне интересно это объединение творчества и не творчества. Там, где оно соприкасается, рождается что-то сильное, либо человек уходит в одну из сторон. Собираетесь вы продовжать цикл полевих творений?

Микола Байдюк: Поезія така примхлива. Якби я міг керувати цим процесом… Воно виникає само, несподівано. Виникає дуже часто в екстремальних ситуаціях. Коли вдалося вже пережити, ти зітхнув, та з’являється вірш. Наприклад:

Я твій солдат, земле.

Я належу до найбільшої і найсильнішої армії,

Непереможної армії життя.

Ми йдемо під прапором неба, і вітер, вітер

Веде нас за обрії своєї пісні.

Сонце усміхається з високості –

Верховний головнокомандувач наших військ.

Я твій солдат, земле.

Я в пошуках втраченого серця.

Серця небес, вітру, вогню, повітря, сонця, лісу, води.

Серця, де ми знову могли б зустрітися

Серця, де ми знову були б разом.

А мені кажуть: туди неможна.

А мені кажуть: там ворог!

Але я знаю, що там моє серце.

І ніхто не переконає мене в іншому.

Я твій солдат, земле.

Але як мені жити без серця?

Як?

Мені лишається тільки музика.

Музика української мови.

Кров моя.

Алексей Бурлаков: Если бы мы аплодировали в эфире, мы бы аплодировали. А что вы знаете про Гимн украинской громады Луганска?

Микола Байдюк: Колись я таке писав. Це було дуже давно. Це було пов’язано, здається, з патріотизмом щирим і вдаваним.

Мария Завьялова: Когда вы находитесь там, вы считаете дни до возвращения домой?

Микола Байдюк: Я рахую місяці. У відпустці я четвертий день. А там я уже четвертий місяц. Ще два місяці і буде половина.

Если Вы обнаружили ошибку, выделите ее и нажмите Ctrl + Enter.