Слушать

Петр Григоренко был правоверным коммунистом, — Овсиенко

15 октября 2016 - 22:01 130
Facebook Twitter Google+
Накануне 109-й годовщины рождения украинского диссидента Петра Григоренка вспомнить биографию генерала помогают его сын Андрей и еще один диссидент, историк диссидентского движения Василий Овсиенко

Михаил Кукин: Как вы будете отмечать 109-ю годовщину рождения отца?

Андрей Григоренко: Будет какое-то публичное сообщение фонда Григоренко, который я возглавляю. В интернете, по рассылке. А так, особо ничего другого не предполагалось. В следующем году, на 110-летие — другое дело.

Михаил Кукин: На ваш взгляд, что главное в судьбе Петра Григоренко?

Андрей Григоренко: Это вопрос, на который трудно ответить. Думаю, что, в принципе, это его эволюция от коммунистического соблазна к осознанию того, что всякие умостроительные соблазны на самом деле ведут к аду на земле в конечном итоге.

Михаил Кукин: В биографии Григоренко для меня интересно то, что его первый опыт диссидентства был в 1938 году — он добился приема у генпрокурора и говорил о злоупотреблениях представителей НКВД в Запорожье. Потом, уже спустя какое-то время, он сам писал, что исключительно по совпадению он сам не пострадал от этого своего выступления, потому что как раз уже пришел Берия и менялась власть в самом НКВД?

Андрей Григоренко: Вопрос там, наверное, даже не такой очевидный. Такое его выступление было настолько не в рамках всего принятого тогда, что местные видимо подозревали, что у него есть высокий покровитель. Хотя никакого покровителя не было.

Как потом выяснилось, в приемной тогда сидел человек, у которого был ордер на арест отца.

Ирина Ромалийская: В 1961 году Петр Григоренко выступал с призывом усилить демократизацию выборов?

17.00_andrey_grygorenko.jpg

Андрій Григоренко //
Андрій Григоренко

Василий Овсиенко: Так, і з критикою Хрущова виступав. У зв’язку з цим його витурили з академії імені Фрунзе і спровадили на далекий Схід. Але він там створив організацію, яка почала поширювати листівки «Не можна мовчати — треба виступати». Відтак Григоренка запроторили в психіатричку і більше року тримали там. Після того як Хрущова звільнили з усіх посад, його випустили з психічки, як ніби він виздоровів.

Михаил Кукин: Вы ходатайствовали о присвоении Петру Григоренко звания «Герой Украины»?

Василий Овсиенко: Коли було 100-річчя від дня народження Петра Григоренка, ми клопоталися про присвоєння йому звання «Героя України». Але цього так і не сталося, бо Григоренко не був громадянином України. Я тоді написав статтю «Генерал Петро Григоренко — не Герой України?» Це людина, котра, перш за все, достойна носити це звання. У 70-80-ті роки Петро Григоренко може був найпопулярнішою особистістю з-поміж українців. Він же ж у 1977 році виїхав за кордон…

Михаил Кукин: Його навіть вигнали — начебто на лікування, але назад вже не пустили?

Василий Овсиенко: …вигнали. Він три місяці утримувався від політичних заяв. Але, коли його позбавили громадянства, генерал пішов в атаку. Його, до речі, питали «вот вы были русским генералом…», а він відповідав «я ніколи не був російським генералом, я був совєтським генералом, а сюди, в Америку, я приїхав для того, щоб представляти Українську Гельсінську групу».

Справді, він там створив закордонне представництво, воно видавало «Вісник репресій в Україні», зверталося до урядів, президентів, прем’єрів. Григоренко їздив по різним країнам, з тим, щоб і там створити Гельсінські групи.

Ирина Ромалийская: Петр Григоренко поддерживал национальные меньшинства, крымских татар?

Василий Овсиенко: Він знав як багато народів постраждали в Радянському Союзі. Ще у 1968 році Петро Григоренко звернувся до кримських татар так: «Перестаньте просити, поверніть те, що належить вам по праву, але незаконно у вас відібране». Як це звучить актуально.

Андрей Григоренко: Важно заместить то, что крымские татары чуть ли не единственная среди около четырнадцати депортированных этнических групп, которой не дали возможности вернуться назад. И репрессии против крымских татар были достаточно свирепые.

Михаил Кукин: В интернете Григоренко часто приписывают цитату «Я не хотів би бути в українській державі, в якій би урядували бандерівці», правдива ли она?

Василий Овсиенко: Може й так, бо це, справді, був дисидент. Він був правовірний комуніст, але він переглядав свої погляди — це ревізія комуністичних поглядів. Коли Григоренко приїхав до Америки, то багато хто з тамтешньої діаспори сприймав його мало не як диверсанта від Москви. Бо, певно, скажімо стверджувати, що російський народ теж колонізований і, що, власне, це не російська імперія, а імперія комуністична, то це декого шокувало.

До речі, його спогади вийшли під назвою, а писав він російською, «В подполье можно встретить только крыс». Це чоловік, який не ховався в підпілля, котрий діяв відверто, тому він так назвав свою книжку. Але, щоб не образити там ту діаспору, він українською мовою назвав це «Спогади».

Андрей Григоренко: Не совсем точная цитата. Он сказал, что «мне не все равно какой будет Украинская держава — фашистской или демократической», и как раз бандеровцы не были упомянуты. К тому же, зачастую происходит как бы смещение понятий. Ведь, в конечном итоге, «бандерівці» — это одно из политических направлений, и не все ОУН им было. Ведь ОУН на довольно ранней стадии раскололось на три ветки.

Ирина Ромалийская: В Симферополе есть памятник Григоренко — известно, что с ним сейчас?

Андрей Григоренко: Точно не знаю, но, кажется, памятник еще стоит. Было много проблем еще когда его ставили — и краской пытались залить, потом рядом соорудили памятник жертвам УПА, то есть вообще какой-то бред, который не вписывается ни в какие разумные рамки.

Если Вы обнаружили ошибку, выделите ее и нажмите Ctrl + Enter.