Слухати

Лариса Денисенко презентує дитячу книжку про (не) звичайні родини

06 березня 2017 - 07:05 550
Facebook Twitter Google+
Лариса Денисенко написала книжку "Майя та її мами", що вийшла у виждавництві "Видавництво". Нову книжку обговорюємо з письменницею, а також із видавчинею Лілією Омельяненко.

Лариса Денисенко та Лілія Омельяненко (“Видавництво”) про нову свою дитячу книжку «Майя та її мами».

Ірина Славінська: Отже, про що книга «Майя та її мами»?

Лариса Денисенко: Книга про різні родини в Україні. Родини не вигадані, а ті, що живуть поруч із нами. Вони дуже різні. Ми бачимо різні структури родини. Коли ми говоримо «традиційна родина», то що ми уявляємо? Тато, мама, бабуся, дідусь. У всіх підручниках це є. Насправді, життя складне. Іноді дітям із дитячого садочка доводиться пояснювати, чому родина складається із мами і сина, чи мами і доньки, або бабусі і дитини, або чому у діток є інші батьки, які ними  не займаються, а їх виховують інші люди, і їх теж називають батьками.

 

Ірина Славінська: Тут я пам’ятаю жарт про типову одностатеву родину: мати, бабуся, дитина.

Лариса Денисенко: Так, або може бути мати і тітка. Іноді подруги виховують дітей. Моя книжка також стосується і гомосексуальної родини, яка виховує дитину. Ця родина одна із 17 інших. Втім, це не 17 моделей життя, яке існує в Україні. Коли ми говоримо про родину, то мені видається, що держава має стояти осторонь. Родина не повинна керуватися державними стандартами. Головне, щоб у родині не було насильства, головне, щоб у родині була любов, повага і толерантність.

Ірина Славінська: Мене у цьому сенсі дуже зворушила історія, де розповідається про родину із двома дітьми. Одна дитина була прийомна, а інша ні. Любов, що є у цій родині – дуже гарна ілюстрація тому,  про що йдеться.

Євген Павлюковський: Існує також і осуд родин, які живуть поза нормами, які є у суспільстві.

Лариса Денисенко: Коли жінка вагітніє і народжує для себе, то багато хто говорить «нагуляла байстрюка». Це травмує дитину. Від початку їй не дають відчути родинну любов. Ми мали б об’єднуватися у таких ситуаціях, адже народження дитини – це щастя і відповідальність.

Ми мали б вмикати усі моторчики не задля того, щоб цькувати один одного, а щоб дитина росла щасливою.

Євген Павлюковський: Твоя книга покликана розвінчувати міфи з прадавніх часів, що склалися навколо традиційного поняття родина. Для якого віку вона написана і у якій формі?

Лариса Денисенко: Щодо прадавніх часів. Давайте згадаємо рабство і кріпацтво. Які форми родин були тоді? Чи хочемо ми наслідувати ті традиції? Думаю, ні. Ми вже обрали зручну модель, у цьому нам допомогла релігія. Але це не означає, що треба триматися цього до скону

Ірина Славінська: Для вас, як для видавництва, наскільки свідомим був вибір книги «Майа та її мами» після того, як ви нещодавно публікували книгу швейцарської авторки Анни Хьоглунд. Там йшлося про дівчинку-підлітка, яка пізнає себе починає усвідомлювати себе, як жінку.  Наскільки це свідомий вибір?

Лілія Омельяненко: Це закономірний вибір. Всі зірки зійшлися. Ми мали видати зовсім іншу книгу. Після виходу «Бути мною» до нас звернулася активістка Ліза Кузьменко і сказала, що має ідею видати книгу про дівчинку, у якої дві мами. Для нас була велика честь, що Лізі порадили звернутися до нас.

Це була наша мета. Виділятися на ринку і говорити про ті речі, про які ніхто не говорить. Ліза сказала, що хотіла б зв’язатися із Ларисою, щоб запропонувати написати цей текст. Ми навіть не очікували, що все відбудеться так швидко. Ми отримали текст за кілька місяців. Ми прочитали і зрозуміли, що ця книжка дуже потрібна.

Дитина – це чистий аркуш. Усі забобони нав’язуються дорослими. Розмови у деяких родинах  призводять до того, що діти починають хибно замислюватися над тими речами, над якими вона взагалі не мають замислюватися.

Ця книжка показує усі типи родин.  Головна мета цієї книжки сказати, що дитині добре у тій родині, де її люблять, а не у тій, де правильний склад родини.

Ця книжка є безпрецедентною для України. Назва в неї провокативна. У книжці йде мова про дітей і однокласників Майі. Ми умисно зробили таку назву, щоб привернути увагу. Щоб суспільство звикало до того, що ц є нормою.

Ірина Славінська: Хто її читатиме?

Лілія Омельяненко: Ми сподіваємося, що її читатимуть і купуватимуть батьки для своїх дітей. Хоч у книжці мова йде про Майю, яка навчається у четвертому класі, ми думаємо, що читати книжку можна із першого класу. Ми поставили вікову категорію 6+.

Ірина Славінська: Взагалі, ця книжка стала можливою завдяки фінансування Фонду  Гайнріха Бьолля. Ірина Славінська: Цю книжку безкоштовно можуть отримати українські бібліотеки. Яким чином?

Лілія Омельяненко:  Є два варіанти отримати книгу.

ПЕРШИЙ: якщо у вас є 150 гривень і ви хочете підтримати яскраве і класне молоде Vydavnytstvo, а також, яскраву і класну авторку Ларису Денисенко, замовляйте книгу на фейсбуці Видавництва – відмітьтеся у коментарях чи напишіть у приват.
ДРУГИЙ: якщо ви – бібліотека, школа, університет чи громадська чи інша організація, яка має бібліотеку, багатодітна родина або дитячий будинок сімейного типу, або у вас немає 150 гривень, але книжка просто дуже вам потрібна, заповніть цю форму і вам книгу вишлють, або ви зможете забрати її у фонді Heinrich-Böll-Stiftung Ukraine.
Треба тільки написати, чому ви хочете отримати її безкоштовно. Придбати книжку, щоб підтримати нас, можна на нашій сторінці.
Євген Павлюковський: Чи охоче цю книжку ставлять на полиці книжкових мереж?

Лариса Денисенко: Сьогодні другий день після виходу книги з типографії. Важко говорити про попит. Поки, як і всі сучасні видавництва, ми відкрили форму на сторінці видавництва. Там можна замовити книгу.

Лілія Омельяненко: Книжка вже є у Книгарні №1 на Петрівці. Поки ніхто з нашої мережі ніхто не відмовився від книжки. Протягом місяцю книжка має з’явитися у книгарні «Є».

Ірина Славінська: Чи є у книжці чутливий контент, тобто делікатні ситуації, про які може бути складно говорити?

Лариса Денисенко: В мене немає досвіду, щоб розказати, як дитина живе у родині, коли у неї дві мами. Фантазувати, мені здається, тут не варто. Я подумала про інклюзивність, про те, що відбувається у країні. Я бачила багато родин: деякі з них були щасливі, а деякі – ні. Тут є родина хлопчика, яка переїхала з Криму, бо Крим тимчасово окупований. Тут є родина з мами і доньки, в яких зник тато на території, де йде збройний конфлікт. Є і білоруська родина, яка залишилася в Україні, але дотримується своїх традицій (і мовних).

Якщо хтось думає, що наприкінці книжки будуть сцени сексуального характеру із дитиною та двома мамами, то мушу розчарувати. Це просто моделі родин сповнених любов’ю. Це книжка для дітей 6+.

Євген Павлюковський: Але історії розповідаються не у формі казки?

Лариса Денисенко: Це оповідка. Дитина розповідає про свою родину. Що ми можемо розповісти. «От є Петро,  в нього красива мама, я закохана у Петра, а ви закохані?» – скаже Майя.

Ірина Славінська: Давайте трохи почитаємо.

Лілія Омельяненко : «Не всі батьки можуть мати дітей. Мама й тато Софійки та Солі не змогли. Тоді їм допомогли наука та лікарі. Щоб народилася Софійка і Соля, сестра їхньої мами подарувала свою яйцеклітину, а один чоловік надав свою сперму. Він зашифрований, як секретний агент. Його ім’я знають лише лікарі. Пані Юля розповіла, що таких людей, які допомагають народити діток, називають донорами».

Мабуть це одна з найпровокативніших частин цієї книжки.

Лариса Денисенко: Тут дуже багато можна читати про родини, де тато має одну родину, мама має іншу, а дитина живе то там, то там. Є дитина, яка живе з бабусею і спілкується із батьками по Skype. Таких дітей, на жаль, багато.

Загалом, тут немає жодної оповідки, яка б не стосувалася життя, яким живуть наші діти.

Лілія Омельяненко: Для нас це перша книга з серії. Ми вже домовилися з Ларисою, що ми зробимо серію книжок про Майю і діток з її класу. Оформила нам цю книгу Маша Фоє.

Лариса Денисенко: Ілюстрації є невід’ємною частиною тексту. Її треба тримати в руках.

Євген Павлюковський: Що можна сказати батькам, які не готові озвучувати своїм дітям у шість років такі слова, як донор, сперма тощо.

Лариса Денисенко: Я не знаю, як можна злякатися, слів сперма і яйцеклітини тим людям, в яких є діти. Можу уявити, що такі люди є. Якщо тобі не подобається слово чи подія, то ти її замінюєш. Це не проблема. Перед тим, як ми вирішили називати все своїми іменами, ми обговорювали це. Ми вирішили, навіщо використовувати інші слова, якщо є літературні нормальні слова. Якщо вони не підходять батькам, то у кожного є свій концепт виховання. Я цього не заперечую. 

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.