Слухати

«Сама винна»: чому судді виправдовують насильників?

23 липня 2016 - 07:40
FacebookTwitterGoogle+
Судді часто виявляють нечутливість до жертв сексуальних злочинів, додатково питаючи про деталі злочину або допускаючи обговорення, чому жінка ввечері була сама або в компанії цього чоловіка

Судді, як і велика частина суспільства, мають стереотип, що насильник — грубий, неосвічений чоловік, а жертва насильства — скромно одягнена жінка; інакше — «сама напросилася», каже експертка з гендерних питань Людмила Чернявська.

Лариса Денисенко: Наскільки прихильно правоохоронці ставляться до жертв сексуальних злочинів?

Людмила Чернявська: Думаю, ставлення до жертв сексуального насильства залежить від того, наскільки суддя чи представник правоохоронних органів перебуває під гендерним стереотипом — усталеним уявленням про те, якими мають бути жінки і чоловік і яка їх роль у суспільстві.

lyudmyla_chernivska.jpg

Людмила Чернівська // «Громадське радіо»
Людмила Чернівська
«Громадське радіо»

Злочинів, пов’язаних із сексуальним насильством, порівняно з іншими формами насильства щодо жінок, є набагато менше. У цьому якраз причина особливостей цих злочинів: як правило, немає свідків цих злочинів, у жертв є острах.

Юрій Макаров: Часто до жертв ставляться «сама заслужила». Людина, яка зазнала сексуального насильства, має значно менші шанси добитися справедливості, порівняно із жертвами інших злочинів.

Людмила Чернявська: Справді, потерпілі від сексуального насильства, рідко звертаються до правоохоронних органів, тому таких справ дуже мало: за 2015 рік із більш ніж 500 тис. кримінальних справ було лише 305 судових проваджень, пов’язаних із сексуальними злочинами.

Юрій Макаров: Є якісь інструменти вимірювання, яка насправді кількість таких злочинів?

Людмила Чернявська: Як мінімум, у десять разів більша. На жаль, у нашій країні такої статистики немає. На основі неформальних даних — за свідченнями гарячих ліній тощо кожна четверта жінка зазнавала у житті сексуального насильства.

Юрій Макаров: Кілька тижнів тому була гучна історія, коли одна київська користувачка Фейсбуку запропонувала під хештегом #янебоюсьсказати висловитися жінкам, які колись зазнали насильства і не насмілилися тоді сказати, а тепер, через місяці чи роки, просто розповідають, не маючи надії, що це щось змінить.

Це показало масовість цього і неготовність соціуму сприймати, ставитися до цього серйозно. Було чимало хамських жартів на цю тему. З Росії пішли скарги на цей флешмоб, його авторку заблокувало.

Людмила Чернявська: Суспільство залишається патріархальним, і в ньому залишаються стереотипи, що жертва насильства — це цнотлива, скромна, гарно вдягнена жінка, а насильник — це агресивний, галасливий, неосвічений чоловік.

Тому вишуканий джентльмен із хорошими манерами і хорошою роботою не може бути кривдником, а кокетлива жінка у спокусливій сукні не може бути жертвою, тому що це означає, що вона сама винна. Ці стереотипи є у суспільстві, і вони заважають неупереджено подивитися на цю проблему.

Юрій Макаров: Але мало не половина суддівського корпусу — жінки.

Людмила Чернявська: На превеликий жаль, є такий феномен як нечутливість судових процедур. Суддя в силу своїх обов’язків повинен з’ясувати обставини справи. Якщо суддя нечутливий, він ставить додаткові запитання щодо деталізації злочину, потурає іншій стороні запитувати щодо попереднього досвіду жінки.

Деколи допускається обговорення того, чому вона була одна ввечері або чому вона була в чоловіка, чому вона з ним вживала алкоголь, тобто ті запитання, які не мають прямого відношення до суті злочину.

На жаль, в Україні мало досліджень щодо сексуального насильства, але ті приклади, які наводять дослідники у пресі та посібниках, надзвичайно жахливі.

Один приклад, який наводить Ганна Христова: чоловік у стані алкогольного сп’яніння зґвалтував жінку на березі річки, задав їй тілесних ушкоджень — гематоми, струс мозку тощо. Суддя виправдав кривдника, тому що він надав докази, що мав попередній досвід цивільного проживання із цією жінкою, і свідчив про те, що вона заохочувала його і таке інше.

У даному випадку суддя не взяв до уваги свідчення потерпілої, а покази кривдника і його свідків.

За свідченням правозахисниці Катерини Левченко, 40% заяв про помилування надходять від жінок, які вбили своїх чоловіків у відповідь на загрозу зґвалтування. Але суд не брав це до уваги, тому що тут проявляється недосконалість нашого законодавства: загроза зґвалтування, якщо не зафіксовано факту проникнення статевого органу, не класифікувалася як загроза.

Є наукові коментарі щодо того, що жертва сексуального насильства має впевнено і чітко висловлювати свою незгоду, що не завжди вдається потерпілій, тому судді повинні брати до уваги той факт, що насильство здебільшого вчиняється членами родини, знайомими, партнерами і не завжди потерпіла має можливість виявити спротив.

Це один із міфів, що сексуальне насильство здійснюється у темну пору у безлюдній місцевості незнайомими бандитами.

87% випадків сексуального насильства здійснюється знайомими, і 47% — друзями або партнерами.

Юрій Макаров: У нас не тільки чоловіки, але й жінки насміхаються із західних повсякденних практик, коли за сексуальне зазіхання можна отримати суворе покарання. Там це привід для суспільної мобілізації, тут — мало не для кепкування.

Людмила Чернявська: У нас це називається «сексуальне домагання», і воно визначене у законі «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків». Але, на жаль, жодного судового впровадження немає. Був позов, але жінка ще й постраждала, бо не довела.

Зараз доказування переходить від презумпції невинуватості до презумпції винуватості, тому що у законі «Про засади запобігання та протидії дискримінації» визначено тягар доведення, що він перекладається на відповідача.

Але це проблема низької правової свідомості нашого суспільства. Не всі жінки визнають це фактом насильства. Сексуальне домагання — це дискримінація за ознакою статі, воно повинно тягнути за собою кримінальну відповідальність.

Зараз у рамках ратифікацїі Стамбульської Конвенції про запобігання домашньому насильству і насильству щодо жінок підготовлений законопроект, у якому стаття 153 КК визначається як сексуальне насильство, і, можливо, це активізує позови і підніме правову свідомість.

Доступна та якісна правова допомога в Україні

Якщо Ви виявили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.